• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Поради психолога

Що не так з сучасно молоддю?

Стаття про сучасних 16-25-літніх. Сьогодні ми маємо нові форми дорослості. А саме:

  • Кідалти (від англ. kid — дитина і adult — дорослий) — це 20-30-річні молоді і вже цілком самореалізовані люди з достатньо підлітковими захопленнями на зразок фентезі, Dota і «Сімпсонів». Вони можуть зробити геніальну презентацію на конференцію з атомної енергетики за допомогою мемів або після важких робочих змін у щелепно-лицьовій хірургії рвати танцмайданчик під техно-хаус. Загалом, успішні розумники з «трішки занадто» молодіжними захопленнями.
  • Дауншіфтери (від англ. словосполучення downshifting, тобто, уповільнення якогось процесу) — це люди, які шукають і все ніяк не можуть знайти «себе справжнього». Вони можуть працювати кожен місяць на новій роботі, причому в сферах, починаючи від рибальства і закінчуючи мистецтвознавством, ударятися в секти, переїжджати у села, або шукати місця сили на якому-небудь Гоа.
  • NEET-молодь (від англ. Not in Employment, Education or Training — тобто, безробітні та «бездипломні») — це молодь, яка, як ви зрозуміли, не працює і не навчається з причини своєї (тут на вибір): антисоціальності, замкнутості, пасивності, розчарованості в житті і неможливості реалізувати в абсолютно несправедливих умовах сучасності свій неземний (швидше за все, творчий) потенціал. Такі собі особи, які чекають знаку зверху.

Більше про особливості сьогоднішньої молоді та причини, чому вони не такі, якими були сьогоднішні 30-40-річні читайте тут: http://www.tutkatamka.com.ua/nathnennya/psihologiya/chomu-ditinstvo-suchasnix-lyudej-trivaye-do-30-rokiv-i-shho-z-cogo-vijde/

Мотивація в навчанні.

Виступ на загальношкільних батьківських зборах 27.02.18

Богуславська Анастасія

Добрий вечір, шановні батьки! Сьогодні я хочу підняти одну з найскладніших тем – як мотивувати дитину, зацікавити її навчанням. Дуже просто говорити, що якщо учень не вчить уроки, намагається під час навчання сісти десь подалі та “залипнути” в телефоні, винен учитель, який не зміг зацікавити цього учня.

Давайте почнемо із такого важливого аспекту навчання як цікавість.

Дитячий мозок так влаштований, що він постійно потребує нової інформації. В докомп’ютерну добу ми брали цю інформацію з книжок. Тоді читання було насолодою. Читати важче, ніж переглядати відео. Крім того, відео є більш спокусливим, яскравішим, настирливішим, якщо так можна сказати. А організм влаштовано так, що ми схильні вибирати простіший шлях. Без цього не відбулася б еволюція, і ми досі жили б у печерах та полювали важкими і тупими кам’яними сокирами.

Звичайній дитині простіше і приємніше подивитися відео з котиками чи пранками чи просто залипнути у комп’ютер чи телефон, ніж почитати “Пригоди Тома Сойєра” Марка Твена або “Тореадорів з Васюківки” Нестайка. Це, до речі, шкільна програма, від якої діти стогнуть і кажуть, що це нецікаві книжки і що в них “многобукв”. А що вже казати, якщо тема складніша, якщо вона потребує більших зусиль, ніж просто прочитати пару сторінок у підручнику? А якщо йдеться про алгебру, фізику, хімію, історію, де треба запам’ятати дати, прізвища?

У “битві” за цікавість дитини книжка найчастіше буде програвати комп’ютеру. Але, за словами Оксани Забужко, ті, хто читають книжки, завжди будуть керувати тими, хто дивитися телевізор. Чому? Бо у тих, хто читає, більше розвинена уява, фантазія. Вони здатні створювати інтелектуальний продукт, який зараз буде цінуватися дорожче, ніж матеріальний. А ті, хто дивиться телевізор або грається в комп’ютерні ігри чи сидить в чатах, споживають готовий продукт. Отже, цікавість до навчання, до книжки програє комп’ютеру.

Має бути якийсь стимул. Отже, якою має бути винагорода за те, що дитина перемогла себе й почитала підручник? У нас, вчителів, є один інструмент – оцінка. Зараз вартість оцінки сильно знизилася. І якщо на фразу вчителя “За те, що ти нічого не знаєш, не робиш на уроці, заважаєш іншим, я поставлю тобі двійку”, дитина відповідає: “А мені байдуже, ставте хоч сто двійок”, ми, вчителі, розуміємо, що, швидше за все, байдуже батькам цієї дитини. Це вони не цікавляться тим, як вчиться їх син чи дочка. Чи підготував уроки, коли і що вивчив, що з предметів подобається і т.д.

Інколи батьки цікавляться, намагаються примусити дитину вчитися, але він чи вона впевнені, що їм не потрібні якісь знання, це зайва інформація і що й з поганими оцінками та низькими знаннями можна нормально влаштуватися в житті.

Так не кажуть діти 1-4 класів. Якщо учні молодших класів не вчаться, то їм або нецікаво (сидять годинами з комп’ютером чи телефоном?), або у них складні життєві обставини (батьки розлучилися, хтось з родини п’є, скрутне матеріальне становище) і дітям просто не до виконання домашніх завдань, у них є більш важливі проблеми.

Голосно заявляють про те, що знання з деяких предметів їм не потрібні – підлітки і старшокласники. Якщо діти так кажуть, отже, їм це для чогось потрібно. Для чого? В першу чергу для захисту своєї самооцінки. Звучить дивно, чи не так? Я не буду вчитися для того, що не постраждала моя самооцінка. Але тут є своя логіка. Сьогодні ми маємо величезні об’єми інформації в різних галузях. Учень розуміє, що йому не наздогнати кращих з кращих одночасно і в математиці, і в природничих науках, і в гуманітарних. Втомившись справлятися з програмою, він вирішує, що гуманітарний блок або математичний йому не потрібний. І перестає вчити ці предмети. Цілком і повністю. Дозволяє собі не працювати на уроці, не слухати вчителя, не тільки не вчити домашні завдання. В результаті він чи вона не здатні показати якісь знання навіть на елементарному рівні, на 4-5 балів за 12-бальною шкалою. Ще раз: я не можу бути кращим в усіх напрямках, тому результат якогось напрямку мене не цікавить. Тут я раджу батькам поговорити з дитиною та або підтримати її і не вимагати з неї добрих оцінок з тих предметів, від яких вона відмовилася, або спробувати переконати свого сина чи доньку, що “знання за плечима не носити”, що “освічена людина має володіти шкільним мінімумом”, що відкинуті ним/нею предмет є цікавим. Також раджу звернутися до психолога для того, щоб провести профорієнтаційні тести, обговорити вибір дитини. І хай досягає успіхів в одній вибраній галузі. Але буває, що дозвіл не працювати в одному напрямку автоматично поширюється і на ще один напрям, і на наступний. Слідкуйте за цим, розмовляйте з вашою дитиною. “Ти ж казав, що хочеш бути програмістом, то чому “з’їхав” з алгебри? Незрозуміла тема? Може, найняти репетитора чи додатково позайматися?”

Мотивацією до навчання може бути також майбутній вступ до ВНЗ. Але рідко яка дитина чітко знає, куди хоче вступати навіть у 9-10 класі. Приблизно уявляє напрям, і то не кожна. Цікаво, що самостійно будувати причинно-наслідкові зв’язки людина починає у лише підлітковому віці. Тому аргумент, що якщо ти не будеш вчитися, то виростеш і станеш двірником, не спрацьовує для молодших учнів. Дитина 10-12 років вважає, що це буде дуже нескоро. Учень починає розуміти, що успішне навчання пов’язане з успішним майбутнім лише у 8-9 класах. Часто саме тоді діти “беруться за глову” і починають вчитися. І саме тому вчителі справедливо вважають 5-7 класи найскладнішими.

Може виникнути запитання, чому ж діти сьогодні так часто не здатні опанувати звичайну шкільну програму? Раніше могли, а тепер не можуть. А тому, що мозок цих дітей і так перевантажено інформацією. Лише не навчальною. Вони думають про пост в соцмережах невідомої дівчини-френда про те, що “чоловіки – такі” чи “дорослі хочуть від нас того” чи “все марнота марнот”, вони чули про фауну гори Кіліманджаро і вже забули про це, бо воно неважливо, бачили, як зробити літаючий дрон з ванної, як виростити у старих ботинках розсаду, думають, як ходити в грі далі, щоб отримати якісь бонуси і ще купу всього іншого. Музика, реклама, фільми, комп’ютерні ігри, соцмережі – це все інформація. Вона нас розважає, забирає наш час та забиває нашу голову. Тут ніколи думати про навчання. І воно видається таким нудним!

Важливим стимулом для навчання могла би стати матеріальна винагорода. Наприклад, грошова премія учням, які найкраще вчаться. Таку практику вже вводять у деяких ліцеях чи коледжах, у приватних школах. Винагородою тут є не лише грошова сума, але й повага учнів: бач, він вчиться не тому, що хоче сподобатися старшим (підлиза), не тому, що “ботан” і не цікавиться справжнім життям, а тому, що вже так заробляє на свої кишенькові витрати. І це круто. Але грошова премія учням може виплачуватися лише з благодійного фонду, держава на це грошей не дає.

Щоб бути успішною, людині потрібне вміння добиватися свого, тобто долати перешкоди і труднощі та концентрація уваги. Мозок працює так, що ми створюємо нові нейронні ланцюжки або “ходимо” вже старими і відомими. Так, коли ми вперше сідали на велосипед, було важко зрозуміти, як тримати кермо, щоб не впасти, як крутити педалі, тримати рівновагу. Ми падали, вставали і пробували знову, і в цей час у нас утворювалися нові нейронні ланцюжки, ніби протоптувалася стежка через високу густу траву. Чим частіше ми повторюємо якусь дію, тим більше “протоптуємо цю стежку”. Те, що ми повторюємо часто, ми вже робимо не задумуючись, на автоматі. іНавчання – це завжди створення нових нейронних ланцюжків. Це робота, і доволі непроста. А тепер повернімося до концентрації уваги. В інтернеті – що б ви не робили – чи переглядаєте якісь відео, чи шукаєте потрібну інформацію, чи проглядаєте свою сторінку в соцмережах – увага затримується на невеликий час, 1-5 хвилин. Розробники фільмів дослідили, що якщо сюжет не робить крутий поворот за 10 хв. для дорослих і за 3-5 хв. для дітей, сучасний глядач починає втрачати цікавість, а фільм здається йому затягнутим. Постійне переключення уваги має і позитивний бік – це дає нам вміння швидко орієнтуватися в морі інформації, “сканувати” текст поглядом. При цьому активізується “коротка пам’ять”. Ця пам’ять нестійка. Те, що ми точно знаємо, що складає наш інтелект, “багаж знань”, знаходиться в довготривалій пам’яті. Природа береже наш мозок від перевантаження зайвою інформацією, тому в довготривалу пам’ять проходить лише те, над чим ви працювали під час розтягненого у часі періоду. Всім нам відома ситуація, коли студент готувався всю ніч перед іспитом, а на ранок нічого не може згадати. Це тому, що інформація потрималася в короткотривалій пам’яті та була видалена. Образно кажучи, інформація в довготривалу пам’ять проходить ніби через лійку. Якщо ми наллємо занадто багато, то рідина виллється за межі лійки, всередину посудини пройде невелика частина.

Постійний перегляд коротких повідомлень, нетривалих відео по-перше, привчають нас до розконцентрованої уваги. По-друге, перенасичення інформацією створює “ефект виливання за межі лійки”, коли чув ніби багато всього, але точно нічого не пам’ятаю – у довготривалу пам’ять практично нічого не надходить

І останнє, про що обов’язково варто сказати – це здатність до творчості. Вища ступінь навчання – це вміння створити, вигадати, сконструювати щось самостійно. Діти, як правило, люблять малювати, співати, вдавати з себе когось, ліпити. Все це розвиває творчі здібності та робить людину здатною краще пристосовуватися до змін середовища. Що відбувається з дитиною, у якої з 3-річного віку в руках є планшет? Вона малює? Співає? Ліпить? Їй це не треба, бо вона вже бачить готові картинки та сюжети. Я помітила, що у 1-му класі діти, які часто граються на планшеті, малюють на рівні 3-річних. А якщо ми не розвиваємо щось, ми це втрачаємо. Тому дитина в 5-6 класі заявляє на уроках малювання: у мене немає здібностей, у мене ніколи не вийде.

Висновок. Якщо дати дитині обирати планшет, телефон з іграми чи навчання, вона обере планшет. Забагато комп’ютерної інформації: забиває голову, знижує концентрацію, самооцінку та творчі здібності, в решті погіршує навчання. Самостійно усвідомити, що саме їй потрібно та контролювати час, проведений перед гаджетом дитина може лише починаючи з 13-14-річного віку. До того вона не може протистояти цій спокусі. Крім того, дитина повинна усвідомлювати, що батьки не дають їй проводити весь вільний час за комп’ютером не тому, що вони відсталі/ погані/ надто суворі, а знати про небезпеки, які несуть гаджети.

Чи треба забороняти гаджети? Ні. Ми не можемо протистояти розвитку технологій. Але ми можемо контролювати їх вплив на наше життя. Тому просто обмежуйте екранний час дитини. Якщо це учень 1-4 класу, не купуйте йому смартфон, обмежтесь кнопковим телефоном. Запропонуйте звести час, коли дитина дивиться мультики, грає на комп’ютері хоча б до 1-1,5 годин на день. Якщо дитина є учнем середньої школи, більше давайте завдань по дому, робіть щось разом, проводьте весело вихідні, підключіть гуртки, покажіть, що реальне існування може бути не менш цікавим, захоплюючим, ніж віртуальне. Обмежте екранний час до 2х годин на день, зробіть день вільний від комп’ютера. Учню старшої школи вже можна купувати смартфон, але ви маєте право ставити умови. Наприклад, якщо успішність різко знижується, екранний час треба обмежити. Як саме? Домовляйтеся з ним.

І це ми ще не говорили про шкідливий вплив багатогодинного сидіння на поставу, на очі, на фізичне самопочуття. І про те, що можна побачити в інтернеті та про вплив цих відео на дитячу психіку. Це можуть бути сцени сексуального характеру, насильство, жахи.

І я ще не сказала про те, як у дитини формується залежність від ігор, які знімають психологічну напругу. Якщо дитина не вміє справлятися з фрустраціямим, тобто вирішувати проблеми (а цього вчать передусім батьки, і передусім реальним своїм прикладом), то дитина може тікати від важкого реального життя у віртуальне. Там ніби простіше, там можна перезавантажитися, у героя є кілька “життів”. Якщо дитина не навчилася справлятися зі своїми – ще дитячими проблемами – самостійно, то їй буде важко вирішувати проблеми у дорослому віці. З’явиться велика спокуса компенсувати ігри алкоголем або наркотиками.

Щиро бажаю, щоб наші діти вчилися жити в реальному світі, щоб їм це подобалося і щоб це здавалося їм цікавим. Тоді й нам, вчителям, буде простіше мотивувати їх до навчання. А працювати з мотивованими дітьми – це велике задоволення для будь-якого педагога.

Як перестати лінуватися і примусити себе зробити щось корисне?

Прокрастинація - це коли ви відкладаєте до останнього важливі справи, займаючись непотрібними дрібницями, гризете себе за слабкодухість, впадаєте в депресивний стан, а потім "розгрібаєте завали". Як перемогти прокрастинацію та, ні, не примусити себе, а просто правильно розподілити зусилля для того, щоб все вийшло? Дивіться мотивацйні картинки тут:

https://www.pinterest.com/pin/600667669024409472/feedback/?invite_code=beea39f784ec48108b8f8047caad9669&sender_id=474144804427591754

/Files/images/прокрастинація.jpg

Що робити, щоб запобігти емоційному вигоранню вчителя, які симптоми цього небезпечного психологічног стану? Читайте в інтерв'ю з Богуславською А.І. на сайті "На урок":

https://naurok.com.ua/post/vchitel-feniks-emociyne-vigorannya-ta-vidnovlennya

Рекомендуємо ознайзнайомитися з успішними освітніми системами у інших країнах:

https://osvitoria.media/experience/10-tekstiv-pro-najuspishnishi-osvitni-systemy-u-sviti/

50 запитань для розвитку мовлення дитини:

https://childdevelop.com.ua/articles/develop/4869/

Найголовніше питання для мужчини. Це питання син рано чи пізно задає своєму батьку чи тій людині, яка виконує роль батька, вчителя у житті хлопця. Як відповісти правильно? Читайте у статті:

http://psyhologytoday.ru/public/dzhon-eldridzh-samyy-glavnyy-vopros-dlya-muzhchiny/

Просто про складне. Що варто знати батькам про новий закон про освіту

/Files/images/DSCN7959.JPG

Новий закон “Про освіту” було ухвалено. Під час засідання Верховної Ради депутати вносили правки “з голосу” – зокрема, була відновлена норма, що була проголосована у першому читанні, щодо мінімального розміру заробітної плати у 3 мінімальні заробітні платні – тобто більше 9 600 тисяч. Невдовзі ми проаналізуємо всі правки та напишемо оновлення.

Чинний закон “Про освіту” було прийнято аж у 1991 році. З усіма дискусіями довкола нового проекту закону іноді видається, що він перевертає освіту з ніг на голову.

Щоб українська освіта для вас знову опинилась “на ногах”, – відповідаємо на найважливіші запитання.

Я чув про те, що забороняються іспити при вступі дитини в перший клас. Це правда?

Закон вводить поняття територіальної доступності – тобто, кожна школа має взяти дитину, яка живе на її (школи) території обслуговування. У 13-й статті законопроекту прямо вказано, що гарантується право дитини з цієї території навчатися в державній чи комунальній школі.

Але за бажанням, батьки можуть віддати дитину й в іншу школу. Звісно, якщо там будуть вільні місця.

Скільки років буде навчатися моя дитина?

Як правило, діти ходитимуть до школи з шестирічного віку, а навчання триватиме 12 років. Воно розподілиться таким чином:

– початкова школа (1–4 класи, відбір до гімназій відмінять);

– базова середня школа (5–9 класи – гімназія);

– профільна школа (10–12 класи), яка може бути професійною або академічною (ліцеї академічного або професійного спрямування).

Після професійного навчання дитина зможе працювати або продовжити навчання у виші. Академічна школа передбачає поглиблене вивчення предметів та вступ на 1 курс вишу.

Дві перші школи можуть бути як частинами одного навчального закладу, так і двома різними. Планується, що профільна школа з 2027 року (рік появи 10 класу Нової української школи) буде відокремлена від гімназії.

Після кожного з етапів буде проводитись державна підсумкова атестація (може бути у вигляді ЗНО), за результатами якої учнів зараховують на наступний освітній рівень. Зауважимо: після початкової школи це оцінювання слугуватимелише для моніторингу успішності.

Для досягнення вищих результатів освіти потрібно більше часу. Тому запроваджується саме 12-річне навчання. Втім, міністр освіти Лілія Гриневич наголошувала, що тривалість навчання на бакалавраті планується скоротити на рік – тож загальний час, що люди проводитимуть у класах та аудиторіях, не зміниться.

Що вчитиме моя дитина?

Закон запроваджує компетентнісне навчання.

Компетентність – це не теоретичні знання, які діти отримують у школах зараз. Це впорядковані знання та вміння застосовувати їх у житті.

Законотворці виділили такі компетентності:

– вільне володіння державною мовою;

– здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та щонайменше однією з іноземних мов;

– математична компетентність;

– компетентності в галузі природничих наук, техніки і технологій;

– інформаційно-комунікаційна та цифрова компетентності;

– здатність до навчання впродовж життя;

– загальнокультурна компетентність;

– громадянські та соціальні компетентності: володіння культурою демократії, правовової компетентності, усвідомлення рівних прав і можливостей, толерантність, здатність до соціальної комунікації, здорового способу життя;

– обізнаність та здатність до самовираження у сфері культури;

– екологічна компетентність;

– підприємливість та інноваційність;

– економічна компетентність.

Усі компетентності об’єднуватимуть так звані наскрізні вміння: критичне та системне мислення, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, ухвалювати рішення, вирішувати проблеми.

Законопроект має змінити не лише те, що вчитимуть школярі – а й як.

Він декларує дитиноцентризм та індивідуальну освітню траєкторію. Це означає, що спільно вчителі, батьки та учні зможуть обирати темп навчання, складність та заглиблення в той матеріал, який найбільш цікавий дитині.

Яким чином забезпечуватиметься індивідуальна освітня траєкторія?

Через індивідуальний навчальний план.

Це буде документ, який визначає послідовність, форму і темп засвоєння учнем навчальної програми. Такий план створюється учнем разом зі школою, аби забезпечити його індивідуальну освітню траєкторію.

У проекті закону вказано, що батьки можуть брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини (це стосується дітей з особливими потребами) та/або індивідуального навчального плану (стосується усіх).

Приміром, якщо батько вільно володіє англійською чи є вчителем у центрі з вивчення іноземної мови – він може написати заяву на ім’я директора школи й запевнити, що він сам вчитиме свою дитину іноземній мові. А під час уроку його дитина може бути в бібліотеці та читати книжку. Якщо таке рішення затвердить Педагогічна рада школи, то саме так все і буде.

Я зможу навчати дитину вдома?

Законопроект визнає дистанційне (коли учень вчиться в школі через інтернет),екстернатне (коли школяр самостійно оволодіває навчальним матеріалом),сімейне або домашнє навчання (коли освіту забезпечують батьки) тапедагогічний патронаж (якщо дитина за станом здоров’я не може відвідувати заняття в школі, то за нею закріплюють вчителя, який навчає її вдома).

Ці форми освіти дозволять вашій дитині вчитись або вдома (самостійно, з вами чи дистанційно в школі), або з репетиторами чи тьюторами, або в альтернативній школі.

Та в будь-якому випадку учень має пройти оцінювання, аби перейти в наступний клас. Як саме це буде реалізовано, ще має визначити МОН.

Це правда, що я зможу слідкувати за фінансами навчального закладу?

Так.

Навчальні заклади будуть зобов’язані публікувати на своїх сайтах чи на сайтах місцевих управлінь освіти інформацію про використання коштів – тож ви зможете прослідкувати, на що пішов ваш благодійний внесок, скільки грошей виділено на школу та що мало бути закуплено.

До речі, там же ви знайдете ліцензію на здійснення освітньої діяльності, свідоцтво про акредитацію освітніх програм, результати моніторингу якості освіти, інформацію про педагогічний склад та про те, наскільки заклад обладнаний для осіб з інвалідністю.

Також законопроект дозволяє робити цілеспрямовані благодійні внески на користь певної школи. Наразі таке перерахування можливо здійснити на рахунок районного управління освіти, яке потім особисто вирішує, що робити з отриманими коштами.

На що ще з управління школою я зможу впливати?

Батьківська рада – громадський орган самоврядування. Проте її повноваження чітко не прописані в законі і мають визначатись спеціальним законом та статутом школи.

Натомість, в законопроекті деталізовано повноваження піклувальних (у школах) або наглядових рад (у ВНЗ).

Батьки можуть бути членами таких рад. А Піклувальна рада може брати участь у визначенні стратегії розвитку школи та контролювати її виконання, залучати додаткове фінансування, контролювати кошторис, вносити рекомендації, які директор зобов’язаний розглянути, а також вносити засновнику школи подання про заохочення або відкликання керівника.

Окрім того, учасники цієї ради можуть брати учать у роботі колегіальних органів (основний – Педагогічна рада) з правом дорадчого голосу. А ще представники батьківського самоврядування братимуть участь у призначенні керівника школи – вони мають бути членами конкурсної комісії, яка обиратиме директора.

У законопроекті також виписані права батьків.

З важливих: завчасно отримувати інформацію про заплановані та позапланові педагогічні, психологічні, медичні, соціологічні заходи, дослідження, обстеження, педагогічні експерименти – та надавати згоду (або незгоду) на участь дитини в них, а також брати участь у розробленні індивідуальної програми розвитку дитини та/або індивідуального навчального плану.

Підручники будуть безкоштовні?

Так, це передбачено проектом закону.

А шкільні обіди?

Вони будуть безкоштовними лише для пільгових категорій учнів. Хоча це не є новелою – у цьому році в держбюджеті передбачено кошти лише на соціально вразливі верстви населення.

Правда, що моя дитина зможе навчатися у приватному навчальному закладі безкоштовно?

Не зовсім.

Держава виділяє фіксовану суму грошей на навчання кожного учня – зараз це близько 10 тисяч гривень на рік, а для дітей з особливими потребами – близько25 тисяч. Ці кошти будуть направлятися і в приватний заклад, який має ліцензію на провадження освітньої діяльності.

Детальніші механізми використання та контролю за цими коштами будуть виписані в окремій постанові Кабміну.

Але що буде з якістю навчання? Яким чином закон на це впливає?

Законопроект передбачає поняття “освітня послуга“. Її якість буде визначитися тим, чи набув учень компетентностей, передбачених тим чи іншим рівнем.

Навіть створюється окремий центральний орган із забезпечення якості освіти –Державна служба якості освіти. Вона матиме територіальні органи в областях. Районні управління більше не будуть “кошмарити” школи з інспекціями та атестаціями.

Навчальні заклади матимуть декілька зовнішніх перевірок:

1) Ліцензування освітньої діяльності – тобто, визнання спроможності школи займатися освітою. Щоправда, усі наявні школи отримають ліцензію автоматично, без проходження процедури, а от нові будуть проходити ліцензування.

2) Інституційний аудит. Це планова перевірка задля контролю якості освіти, яку буде проводити Держслужба якості освіти. Проте якщо школа має громадську акредитацію, – вважається, що вона успішно пройшла аудит.

3) Також можлива позапланова перевірка за ініціативою засновника, керівника, Педагогічної ради, Піклувальної ради та вищого колегіального органу громадського самоврядування (загальні збори або конференція колективу). Якщо діяльність школи не відповідає законодавству або ліцензійним умовам, служба визначає строк усунення порушень. Якщо школа їх не усуне, засновник отримає рекомендації щодо зміни директора, припинення діяльності чи реорганізації школи.

Держава гарантуватиме академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти. Це означає, що орган, у сферу управління якого входить школа, буде лише підписувати контракт з директором після конкурсного відбору, а вже директори призначатимуть вчителів та визначатимуть їхні обов’язки.

Директор призначатиметься лише на 6 років і не зможе обіймати посаду в одній школі більше двох термінів. Нагадаємо, що представники батьківського самоврядування будуть серед членів конкурсної комісії, яка й обиратиме керівника школи.

Яким чином закон впливає на те, аби вчителі в школах стали ще кращими?

Вчитель не буде прив’язаний до обов’язкових програм міністерства.

Школа, звісно, може користуватися типовими освітніми програмами – але може й розробляти свої.

Вчитель отримає більшу гнучкість у виборі та послідовності тем, зможе пропонувати свої методи викладання, привносити у навчання тренінгово-ігровий елемент. Свобода у виборі форм та методів викладання навіть позначена окремим пунктом.

Крім того, запроваджується свобода у виборі місця та виду підвищення кваліфікації вчителя. Закон також передбачає, що педагог має пройти не менше 150 годин підвищення кваліфікації протягом 5 років.

І, звісно, підвищення зарплат – закон передбачає мінімальну зарплату вчителя в розмірі не менше 4 прожиткових мінімумів (на сьогодні це складає 6 736 гривень).

Ми живемо в селі, де немає школи. Де буде навчатись моя дитина?

Законопроект закріплює процес створення освітніх округів та опорних шкіл(закладів, за якими визначена певна територія обслуговування). Цей процес уже рік триває в Україні.

Якщо у вашому селі немає школи, або її закрили через малу кількість учнів – за кошти місцевого бюджету буде організовано безкоштовне довезення до найближчої опорної школи та у зворотному напрямку. Причому, цей транспорт має бути доступним для осіб з особливими потребами: із порушенням зору, слуху та опорно-рухового апарату.

Найменші ж учні – 1–4 класи початкової школи – щоб не обтяжувати їх додатковим навантаженням щоденної дороги до школи і назад, навчатимуться індивідуально або в якійсь іншій формі.

Також можливий варіант, коли школу у вашому селі приєднають до опорної – і вона набуде статусу філії. Це, зокрема, передбачає постанова Кабміну №777. Проте вчитись у такій філії можна буде лише в початковій (1–4 класи) та в окремих випадках у базовій школі (5–9 класи), яка створюється за рішенням засновника. У профільну – 10–12 класи – у будь-якому разі доведеться доїжджати.

Окрім того, учні, які здобувають освіту не за місцем проживання, можуть забезпечуватись гуртожитками.

Діти з інвалідністю будуть навчатись у звичайних школах?

Так. Насправді інклюзивний тип освіти вже поступово впроваджується.

У 2016 році експериментальні інклюзивні класи були відкриті в 11-ти школахЗапорізької області. А згідно з постановою Кабміну №753, з 1 вересня 2017 рокуприпиняється набір у школи-інтернати, а діти з особливими потребами мають зараховуватись в інклюзивні класи. До 2022 року органам місцевого врядування рекомендовано перетворити наявні школи-інтернати для дітей з особливими навчальними потребами на заклади іншого типу.

Для чого це потрібно? Так дитина з інвалідністю краще соціалізується, а інші діти вчаться толерантності. Це немає вплинути на рівень освіти або обсяг охопленого матеріалу загалом у класі: у випадку, якщо ця дитина не встигатиме за однокласниками, з нею ще займатимуться індивідуально.

Проект закону також зазначає, що при зверненні особи з особливими освітніми потребами або її батьків – групи і класи для навчання осіб з особливими освітніми потребами створюються в обов’язковому порядку.

Як буде відбуватись таке навчання?

Діти з особливими потребами мають бути забезпечені всіма необхідними їм матеріалами: книжками шрифтом Брайля, аудіокнигами, у разі потреби вони мають право навчатись жестовою мовою, а в закладах мають бути пандуси та, за можливістю, ліфти. Документ про освіту людям із порушенням зору буде дублюватися шрифтом Брайля за їхнім запитом.

У разі психічних особливостей розвитку, дитина зможе розпочинати навчання з іншого віку та вчитись у початковій та базовій школах довше, при цьому її програма доповниться корекційно-розвивальною складовою. Держава, зі свого боку, має забезпечити підготовку фахівців для роботи з такими дітьми.

Я хочу, щоб моя дитина навчалася в школі релігійним цінностям. Таке можливо?

Так, але лише в приватному закладі (їх можуть створювати й релігійні організації).

Відповідно до закону, державні та комунальні заклади освіти мають бути відокремлені від церкви та будь-яких інших релігійних організацій. Їхнім вчителям та керівництву заборонено залучати дітей до релігійної діяльності.

Це основні зміни, що пропонує новий законопроект “Про освіту”.

Як привчити дитину до дисципліни

Одна з фундаментальних цілей виховання – навчити дітей самодисципліни. Деякі батьки вважають, що запорукою ефективної дисципліни є покарання. Але якщо мами й тата вивчать і будуть застосовувати наведені нижче поради, такі явища, як крики та шльопанці, зникнуть, і між батьками та дітьми встановляться теплі й довірливі стосунки.

Керівні принципи стосунків батьків і дітей
Постарайтесь регулярно знаходити час для того, щоб весело проводити його з вашою дитиною.
Батьки ніколи не повинні суперечити один одному в питаннях, що стосуються дисципліни, у присутності дітей.
Ніколи не віддавайте дитині розпорядження, якщо не можете проконтролювати їх виконання.
Будьте послідовними, тобто винагороджуйте або карайте за певний прояв поведінки одним і тим же способом на постійній основі.
Узгодьте, який прояв поведінки є бажаним і небажаним.
Домовтеся про те, як реагувати на небажаний прояв поведінки.
Як можна більш ясно донесіть до дитини, чого вона повинна очікувати, якщо проявить небажану поведінку.
Доступно поясніть, що є небажаною поведінкою. Недостатньо сказати «У твоїй кімнаті безлад». Безлад треба визначити конкретно: «Ти залишив брудний одяг на підлозі, брудні тарілки на столі й не застелив ліжко».
Після того як ви заявили про свою позицію, а дитина їй чинить опір, припиніть її відстоювати. Просто викладіть позицію ще раз, а потім перестаньте відповідати на заперечення.
Зверніть увагу на поступові зміни в поведінці. Не слід очікувати занадто багато. Заохочуйте поведінку, яка наближається до бажаної мети.
Пам'ятайте, що ваша поведінка є моделлю поведінки ваших дітей.
Якщо один з батьків проводить з дитиною виховну бесіду, а інший у цей момент входить у кімнату, другий з батьків не повинен втручатись у виховний процес.
Винагороджуйте бажану поведінку словесно, підбадьорливими дотиками або чимось матеріальним, таким як іграшка, їжа або відвідування зоопарку.
Обоє батьків повинні нести рівну частину відповідальності, що стосується дисципліни дитини.

Три підґрунтя ефективного виховання
Дисципліна повинна бути:
Непохитною. Наслідки небажаної поведінки необхідно чітко сформулювати, а потім неодмінно реалізувати у випадку її виникнення.
Справедливою. Покарання мусить відповідати неслухняності. Крім того, у випадку повторення проявів негативної поведінки наслідки повинні вказуватися заздалегідь, щоб дитина знала, чого очікувати. Суворе покарання не є необхідним. Простий штраф у вигляді заборони на ігри протягом певного часу може бути цілком ефективним, якщо він використовується послідовно щоразу, коли має місце прояв небажаної поведінки. Крім того, винагороджуйте дитину за періоди часу, такі як частина дня або цілий день, коли дитина не заслужила жодного штрафу чи отримала всього лише одне зауваження.
Дружньою. Коли ви кажете дітям, що вони поводились неправильно або попереджуєте їх про небажану поведінку, використовуйте дружній, але непохитний стиль спілкування, нехай вони знають, що у випадку порушення домовленості отримають «спільно узгоджений» штраф. Попросіть їх подумати та згадати, що вони повинні робити інакше, щоб у майбутньому уникнути небажаних наслідків. «Ловіть» їх на позитивному й заохочуйте за відповідну поведінку.

Модель стосунків батьки-наставники
Постарайтесь побачити себе в ролі наставника своїх дітей. Демонструйте їм у деталях, як би ви хотіли, щоб вони поводились. Допоможіть їм підтримкою поряд з конструктивною критикою.
Замість того щоб казати дітям, що не треба робити, навчіть і покажіть їм, що вони повинні робити.
Коли діти роблять щось добре, використовуйте похвалу, яка містить деталі. Скажіть: «Мені подобається, як ти ____, коли ти ____». Будьте конкретними.
Допоможіть дитині навчитись виражати словами те, що вона відчуває. Скажіть: «Ти, здається, засмучений», «Як ти себе почуваєш?», «Ти виглядаєш, як ніби гніваєшся через те, що ____», «Твої почуття абсолютно виправдані».
Спробуйте побачити ситуацію очима ваших дітей. Уважно прислухайтесь до них. Постарайтесь уявити психологічну картину того, як це буде виглядати для них.
Використовуйте м'який, упевнений тон голосу, щоб переспрямувати їхній настрій, коли вони засмучені.
Будьте уважним слухачем. Використовуйте зоровий контакт. Фізично опускайтеся до рівня маленьких дітей. Не переривайте їх. Ставте відкриті запитання, а не ті, на які можна відповісти «так» чи «ні». Повторіть їм те, що ви від них почули.
Переконайтесь у тому, що діти розуміють ваші вказівки. Попросіть їх повторити сказане.
По можливості дайте дітям вибрати, коли і як виконати ваше прохання.
Придумайте невербальний знак (жест), який буде повідомляти дітям про те, що вони поводяться невідповідним чином і повинні змінити свою поведінку. Це допоможе їм відповісти на ваше прохання й не засмутить їх.

Використання винагороди в позитивному вихованні
Завжди, коли це можливо, намагайтесь використовувати винагороду або похвалу, щоб мотивувати дитину покращити свою поведінку.
Для дітей молодшого віку можете використовувати «правило бабусі». Скажіть: «Коли ви підберете весь свій одяг, можете йти гратись». Переконайтеся, що ви використовуєте слово «коли», а не «якщо».
Об'єднуйте винагороду зі штрафами у випадку серйозних порушень. Скажіть: «Щоразу, коли ти ____, ти будеш позбавлений ____. Якщо ти весь день (півдня тощо) проведеш без зауважень, ти отримаєш нагороду у вигляді ____».
Застосування цих практичних порад повинно допомогти батькам набути навичок виховання дітей у віці від малюків до підлітків у питаннях самодисципліни, заохочення дітей для позитивного сприйняття самих себе, покращення комунікації й побудови позитивних стосунків.

Джерело: https://www.facebook.com/ranniirozvytok/posts/373696692971198:0
Кiлькiсть переглядiв: 198

Коментарi