Національна пам’ять – дітям

2016-04-08

7 квітня в агенції УКРІНФОРМ відбувся Круглий стіл, в якому взяла участь наш педагог-організатор Богуславська Анастасія Ігорівна.

Під час засідання Круглого столу історики, педагоги, психологи, журналісти, бібліотекарі, соціологи обговорювали такі проблеми:

- Чи потрібно розповідати дітям про тяжкі сторінки нашої історії, такі як Голодомор, геноцид і якщо так, то в якій формі та з якого віку?

- Чи варто на державному рівні окреслити єдину правильну позицію щодо сприйняття і викладання історії (адже так легше впроваджувати патріотичне виховання), чи краще уникати однозначності в демократичному суспільстві? Та чи можемо ми вважатися цілковито демократичним благополучним суспільством у той час, коли наша країна переживає російську агресію та АТО як її результат?

- Як найкраще доносити матеріал дітям, щоб це не було нудно, нецікаво, а навпаки викликало співчуття (емпатію), примушувало думати і робити висновки?

/Files/images/кругл стіл 7.04.16.jpg

Організатором цього всебічного обговорення виступив Музей жертв Голодомору.

Наші висновки та рекомендації.

  1. Складні сторінки історії не можна замовчувати, говорячи, що діти ще малі, не зрозуміють, травмують і т.п., адже якщо до 10 років дитина не чула (в сім’ї, у школі, не побачила про це фільм чи не прочитала у книзі), то, швидше за все, вона буде відкидати, заперечувати цю інформацію.
  2. Не варто витворювати один «єдино правильний» погляд на історію, адже це – перший крок до тоталітаризму. Крім того, це викликає гостре несприйняття у сучасних дітей. Вчителі повинні заохочувати дітей думати, аналізувати, задавати питання. Водночас не можна допустити, щоб вчителі озвучували антиукраїнські ідеї та гасла, ті, що принижують національну гідність, розпалюють міжнаціональну ворожнечу та ін..
  3. Чим молодша дитина, тим більше історію слід подавати через розповіді про людей з минулого, з допомогою прийому “подорож у часі”, в ігровій та наочній формі (наприклад, власноруч виготовити маки до Дня перемоги і примирення; журавликів у пам’ять про трагедію Хіросіми і Нагасакі (у нас у лютому пройшла така акція) або спробувати хліб із висівок та лушпиння в пам’ять жертв Голодомору).
  4. Навіть старші школярі (8-11 кл.) важко сприймають однотипний матеріал (лекцію, навіть фільм). Тому подачу матеріалу слід чергувати. Наприклад, у нас був успішним Вечір пам’яті Героїв Небесної Сотні, коли ми чергували хронологію подій (читали ведучі) з відео та фото- підтвердженнями/ ілюстраціями озвученого, а наприкінці діти читали вірші, написані за часів Майдану та включили пісні (одну наприкінці вечора, а інші звучали перед основною частиною як фонова музика, водночас налаштовуючи дітей на “хвилю вечора”. Відео в такому форматі має бути коротким (до 3х. хвилин).
  5. Важливими є ті пісні, які діти вчать на співах (сучасні, патріотичні, оптимістичні). Те, що співається гуртом, має великий вплив на дитячу душу.
  6. Варто зробити презентації на різні історичні теми та стосовно хоча б 100 найвідоміших українців (фото/зображення персонажу, зображення історичного тла, коротко за що він/вона відомий, можна додати музичний супровід) та викласти їх для загального користування в інтернет.
  7. Комп’ютерна гра за мотивами оборони Донецького аеропорту чи будь-яка стріляла+бродилка+стратегія, в якій позитивні персонажі мають українську символіку, де звучить сумна українська пісня (напр.. “Там під львівським замком”), якщо героя поранили та позитивна (напр.. “А ми тую червону калину розвеселимо”) в разі успішного проходження чергового завдання; де будуть чотові, вартові, снайпери, пластуни-розвідники і т.п.
  8. Вчителям варто змінити стратегію викладання предмету з “ви мене послухайте і мовчіть” на “давайте спробуємо знайти відповідь на такі складні питання”, тобто включати більшу діалогічність, чути дітей та намагатися їх переконати, а не залякати поганими оцінками. Саме тому тестове опитування є одним з найгірших – воно може продемонструвати здатність до заучування дат і персонажів, але не дає простору для переосмислення, для пропущення історичного досвіду крізь себе.
  9. Жодних подвійних стандартів від учителів: ніяких приписок, що ми нібито зробили, відвідали, виготовили, взяли участь. Працівники Музею пам’яті жертв Голодомору розповіли, що деякі вчителі хотіли взяти квитки в музеї для того, щоб відзвітувати про начебто відвідані екскурсії. Це дуже небезпечна практика. Якщо діти стикаються з таким проявом брехні, це або руйнує їх віру в учителя, або вчить, що брехати припустимо.
  10. Можливість відвідувати музеї, їздити з екскурсіями до інших міст – дуже важлива. Нажаль, у шкіл, як правило, гроші є на з/п вчителям і персоналу, на покриття комунальних рахунків, на харчування, але немає на екскурсії. У цей важкий час ми вдячні, що держава як може підтримує освіту, але екскурсії лягають на плечі батьків, а для сільських трудівників, які отримують мінімальні зарплати навіть 100-200 грн. – це велика сума (в неї входять проїзд та квитки). Було б добре, аби держава якось могла допомогти дітям з найвіддаленіших районів з екскурсіями та подорожами країною (це добре щеплення від сепаратизму та дурних уявлень, що з одного боку Дніпра живуть “ватники”, а з іншого “бандерівці”).

Всі присутні підтримали пропозицію організаторів створити Асоціацію розробників методик та освітнього контенту з історії України "Пам'ять майбутнього".

Кiлькiсть переглядiв: 168